Електронна демократія в сучасному світі: досягнення та проблеми.

На межі XX-XXI ст. розвиток комунікаційних технологій значно полегшив ви­робництво і розподіл соціально значущої інформації та сприяв формуванню глобально­го інформаційного простору, в який увійшли суспільства, політичні, економічні, релі­гійні, культурні інститути. Засоби масових комунікацій відіграють значну роль у пере­будові соціально-політичної дійсності. В сучасному суспільстві велике значення мають комунікативні можливості та ресурси органів державної влади і управління, політичних партій, рухів, конкретних політиків, їх здатність до ефективної комунікації як ціле­спрямованої інформаційної взаємодії з суспільством, електоратом. Проблеми розвитку політичної комунікації стають все більш актуальними. Структурні зміни в економіці висунули на перші позиції наукоємні галузі, «індустрію знань», технології передачі та обробки інформації, глобальну комп’ютеризацію, розгалужені інформаційні системи. З розвитком Інтернету людство вступило у фазу формування єдиного глобального інфор­маційного середовища. Зростання ролі нового інформаційного сектору економіки при­вело до того, що комунікація охоплює своїм впливом усі галузі соціальної дійсності та по-новому організує суспільно-політичні відносини.

Суттю комунікаційних процесів є передача, переміщення, обіг політичної інфор­мації. З її допомогою передається політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя. Характер політичної комунікації в суспільстві, рівень її розвитку визначається більшою мірою станом загальної та політичної культури. Важливими передумовами оптимального розвитку політичної комунікації є інтелектуальна свобода, демократична політична культура, свобода засобів масової інформації від владних структур. Стійкість глобального інформаційного суспільства ґрунтується на демократичних цінностях, що стимулюють розвиток людини, таких як вільний обмін знаннями і інформацією, взаєм­на толерантність і повага до інших людей.

У науці вже загальноприйнятим є термін «е-демократія», яка і є основою більш широкої демократії інформаційної. Однак прикметник «електронний» є не зовсім точ­ним. Він може також відноситись до використання електронного мікрофона або теле­бачення. В деяких випадках найточнішим був би термін «цифрова демократія» («digital democracy»). Можливі, також інші терміни: «кібердемократія», «віртуальна демокра­тія» або «демократія століття інформаційних технологій». Однак сьогодні усе частіше використовується термін «електронний», що розуміється як «використання інтерактив­них технологій». Концепції електронної демократії відносяться до теорій, які розгля­дають комп’ютери та комп’ютерні мережі як важливий інструмент у роботі демокра­тичної політичної системи.

Термін «е-демократія», який уперше з’явився у США, немає однозначного тлу­мачення. У широкому сенсі він означає можливість залучення громадян до більш актив­ної участі у справах суспільства за допомогою використання комп’ютерних, а також аналогічних їм засобам і мережам комунікацій. Погодимось з думкою російського до­слідника проблем політичної комунікації М. М. Грачова, що в загальному плані е-демо-кратія – це заснований на використанні мережевих комп’ютерних технологій механізм забезпечення політичної комунікації, який сприяє реалізації принципу народовладдя і дозволяє зробити політичний устрій таким, що відповідає реальним потребам інформа­ційного суспільства [2]. Поняття е-демократії пов’язується із заходами щодо розширен­ня політичної участі громадян, щоб об’єднати їх один з одним, з їх представниками в уряді саме через нові інформаційні та комунікаційні технології. Цінністю демократії такого типу є інформація, а критерієм демократичності – доступ до відкритої, правди­вої та об’єктивної інформації.

Отже, засоби політичної комунікації є засобами інструментального характеру реалізації потенціалу людини та людських спільнот.

Концепція е-демократії пов’язана з концепцією демократії. У широкому сенсі слова мова йде про форму устрою та функціонування будь-якої організації, заснованої на принципах рівності прав її членів, прийнятті рішень більшістю, періодичністю вибо­рів і підзвітності органів управління загальним зборам, конференції, з’їзду організації. У вузькому сенсі слова в сучасній політичній науці під демократією розуміється форма політичної самоорганізації суспільства, яка не тільки базується на визнанні народного суверенітету або волі більшості, а й забезпечує відповідальність державних органів управління, відкритість їх роботи, підзвітність суспільству, адекватну реакцію на зміни у внутрішньому і зовнішньому середовищі тощо.

В політичній науці сьогодення традиційні засоби здійснення демократії все час­тіше піддаються критиці через їх недоліки, серед яких називаються такі, як, наприклад, слабкий вплив громадян на прийняття рішень, реалізацію політичної програми партії влади чи коаліційного уряду, залежність вибору громадян від маніпуляційних можли­востей виборчих технологій, можливість дискримінації меншості більшістю тощо. Стійка ж демократія вимагає міцних діалогових зв’язків між державою і громадянським суспільством, урядом і керуванням, і саме новітні інформаційно-комунікаційні техно­логії відкривають нові перспективи національної та локальної державної політики, вза­ємодіючи з громадянами за допомогою Інтернету, електронної пошти, суспільних кіос­ків інформації тощо.

Таким чином, демократія, яка збагачена можливостями інформаційних техноло­гій та включена в загальну систему цінностей інформаційного суспільства, є важливим досягненням держави і громадянина.

Через використання новітніх засобів комунікації закладається основа і забезпе­чується подальший розвиток відкритості, прозорості влади. На спеціалізованих інфор­маційних вузлах держава представляє свою діяльність, інформує про цілі, методи та хід реалізації інтересів своїх громадян у внутрішній і зовнішній політиці. Завдяки створен­ню на цих вузлах системи зворотного зв’язку та оперативного реагування, відбувається певна наближеність до партисипаторної демократії, тобто досягається можливість гро­мадян брати участь у обговоренні та реалізації політичних рішень.

Широкі можливості відкриваються в цьому напрямку завдяки розповсюдженню мережі Інтернет. Інтернет є засобом, який кидає виклик традиційним політичним струк­турам завдяки здатності швидко розповсюджувати інформацію серед широкого кола людей (наприклад, за допомогою блогів), надає можливість громадянам стати більш інформованими в конкретних питаннях, навіть більше, ніж самі політики. На думку ро­сійського політолога А. Чеснакова, перенесення політичними акторами частини своєї комунікаційної діяльності в інтернет-середовище сприяє формуванню принципово но­вого типу інтерактивної комунікації, динаміка розвитку якої може перевернути уявлен­ня і про систему забезпечення політичної діяльності, і про традиційні інструменти по­літичної участі [5].

Сучасні дослідники цієї проблеми вбачають перспективний потенціал Інтернету саме в залученні громадян до політичних процесів і наданні реальних можливостей для політичних змін. Деякі з цих змін є наслідком розвитку нових технологій, інші будуть виявлятись як створення нових політичних інститутів, які під впливом думки громадян, груп, а також самих чиновників, що використовують Інтернет, призведуть до змін у по­літичній системі суспільства.

Е-демократія реалізується за допомогою електронного голосування. Електронне голосування – це спосіб, за допомогою якого відбувається волевиявлення виборців за­вдяки електронним засобам. Нова система використовує персональні комп’ютери для підрахунку голосів. Вперше експеримент електронного голосування був проведений у 2000 р. у США, штаті Орегона. Повністю електронне голосування для всіх виборців практикується в Індії, Венесуелі, Бразилії. Так, в Індії електронне голосування за допо­могою електронних виборчих ящиків (приборів на батарейках) було введено у 2004 р. Під час його проведення були зафіксовані численні фальсифікації, а тому у 2005 р., щоб збільшити довіру до виборів, у списки виборців поряд з їх іменем і прізвищем були включені їх фотографії. Такі списки з використанням фотографій застосовуються по всій країні, за виключенням трьох північно-східних штатів.

Цікавий варіант використання інформаційних технологій у політиці за допомо­гою електронних урн було продемонстровано у Бразилії [1]. Там електронна система голосування була використана на електронних загальнонаціональних виборах голови держави. Переносні машини для голосування – урни, що не мають екрану, дають мож­ливість виборцям натиснути номер кандидата і підтвердити свій вибір, після чого з’яв­ляється фото кандидата, за якого хотіли віддати голос. Але досвід цієї країни не може бути перенесений на держави, де формування органів влади за законам здійснюється на основі добровільного виявлення громадян (за бразильським законодавством, участь у виборах є обов’язковою для громадян у віці від 18 до 70 років).

У Венесуелі процес надання, запису і підрахунку голосів відбувається за допо­могою комплексних об’єднань для голосування з сенсорним екраном і принтером. Обов’язковою також є процедура зняття відбитків пальців: перед голосуванням відби­ток пальця порівнюють із центральною базою даних. Такі засоби запобігають багатора­зовому голосуванню однієї особи.

Отже, є два основних види електронного голосування: стаціонарне (у виборчих пунктах, куди треба приходити виборцям і де стоять електронні автомати) і віддалене – через Інтернет, за допомогою телефону або цифрового телебачення.

У Європі як електронне обладнання використовують персональні комп’ютери, які групами із загальним сервером ставлять у пунктах голосування. Відповідно до тех­нічних стандартів експерти Ради Європи називають електронним таке голосування, в якому проведення виборів чи референдуму відбувається з використанням комп’ютер­них засобів або за їх допомогою реєструються голоси у комп’ютерній формі. Таке ви­значення охоплює всі сучасні технології, що використовуються у Європі поки що як експеримент.

У США використовується така форма е-демократії, як комп’ютерне лобіювання. Комп’ютерне лобіювання – це використання комп’ютерних мереж як інформаційний ресурс для лобіювання; прямий інформаційний тиск через комп’ютерні мережі; вико­ристання комп’ютерних мереж для приватного спілкування з особами державної влади або органів місцевого самоуправління [4]. Наприклад, компанія, що займається лобіюванням, інформує онлайн-спільноту на найбільш рейтингових веб-порталах про поря­док денний роботи Конгресу США і доповнює до законопроектів різні експерті аналі­тичні матеріали. Аудиторії пропонують голосувати «за» чи «проти» з окремих питань, які розглядаються у парламенті. Після підрахунку інтернет-голосування, результати перетворюються в електронні послання і направляють тому чи іншому члену законо­давчого органу. Компанія бере на себе відповідальність повідомляти учасника голосу­вання про те, як проголосував у парламенті конгресмен або сенатор, який отримав таке електронне послання.

У США, Західній Європі поширеним є участь громадян у виборчих компаніях в системі он-лайн, яка передбачає крім традиційних і нові форми, такі як: маркетинг пар­тійної політики і кандидатів; обмін інформацією і думками серед виборців; участь в об­говоренні матеріалів друкованих і он-лайнових засобів масової інформації; участь у формуванні нового, більш відкритого стилю політики.

Серед учасників ідей е-демократії найбільшого поширення набула ідея елект­ронного уряду. Під терміном «уряд» розуміються владні структури всіх рівнів: від ка­бінету міністрів до районних державних адміністрацій, тобто це єдина соціально відпо­відальна та інформаційно відкрита, з постійним зворотним зв’язком установа. Доміну­ючим завданням е-уряду є трансформація внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин на основі інформаційних технологій і комунікаційних мереж. Головна мета – оптимізація надання урядових послуг населенню та бізнесу, а також збільшення участі виборців у процесах керівництва і управління країною, забезпечення відкритості та підзвітності уряду громадянам і громадян – уряду. Е-уряд не тільки кардинально змінює характер діяльності державного апарату, а й збільшує ефективність його роботи [3].

Е-уряд вже став реальністю в багатьох країнах світу. Але з причини нерівномір­ного економічного розвитку країн світу впровадження е-урядів у них перебуває на різ­них стадіях. Великих успіхів у галузі розвитку е-уряду досягли США, Канада, Нова Зе­ландія, Сінгапур, Нідерланди, Фінляндія, Данія, Норвегія, Австралія, Німеччина, Вели­ка Британія, Естонія та інші країни. Завдяки впровадженню е-уряду відбувається по­слаблення позицій бюрократії в суспільстві, значно зменшується ризик корупції тощо. Технологія е-уряду, на думку дослідників, має переваги як для уряду, так і для суспіль­ства. Інформування суспільства дозволяє звести до мінімуму розбіжності та сформулю­вати свої плани; покращити управління на мікрорівнях; вирішувати проблему пасивно­го ставлення населення до уряду і його планів тощо. З іншого боку, люди мають мож­ливість оперативно реагувати на рішення уряду, прискорювати здійснення проектів, домагатися, щоб вони були основані на пріоритетах, які визначають люди, а не уряд.

Проекти створення е-уряду спричинили дискусію: чи обов’язково інформаційне суспільство є в той же час відкритим та громадянським? Цілком можливо, що ні. Чи обов’язково інформатизація врятує нас від авторитаризму? Безумовно, держава зацікав­лена в тому, щоб насичувати інформаційними технологіями свої служби, щоб ті були в змозі більш оперативно та якісно приймати рішення. В першу чергу служби з підвище­ною часткою відповідальності, а також ті, що пов’язані зі здійсненням обліку різного роду: матеріальних ресурсів, фізичних і юридичних осіб, їх доходів. Таким чином, ав­томатизація робить суспільство більш прозорим для держави.

Водночас виникає питання: чи можна е-демократію ототожнювати з е-урядом? Безумовно, ні. Е-уряд утворюється «зверху» для більш ефективного функціонування державного апарату. Е-демократія орієнтована на ініціативу «знизу», на якісне зрос­тання рівня участі громадян у політичному житті. Умовою переходу до е-демократії є доступ населення країн до Інтернету (не менш 80%).

Таким чином, інформаційно-комп’ютерні технології утворюють лише техноло­гічну можливість удосконалення демократії, переходу демократії до більш високого її рівня. Але технології – це тільки інструмент, який використовують для урівноваження інтересів у суспільстві. Інформаційний спосіб життя передбачає наявність соціально ак­тивної особистості. Соціальна активність громадян, їх можливість безпосередньо брати участь у формуванні офіційної позиції, формулюванні відповідної правової бази, здійс­ненні реального контролю над процесами перетворення рішень у життя фактично по­рушує монополію еліт на вирішення всіх важливих питань, що пов’язані з життєді­яльністю суспільства. Прозорість усіх владних процедур запобігає корпоративній до­мовленості, застосуванню подвійних стандартів та іншим маніпуляціям із законом. То­му впровадження е-демократії змінює не тільки ставлення громадян до політики, а і спосіб її здійснення.

Список літератури

1. Вершинин М. С. Политические коммуникации в информационном обществе: перс­пективные направления исследований / М. С. Вершинин. – СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. – 328 с.
2. Грачов М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, век­торы развития / М. Н. Грачов. – М.: Прометей, 2004. – С. 87-90.
3. Голобуцкий А. Технологиия e-goverment. Электронное правительство [Электронный ресурс]. – Режим доступа: <//http: сapri. ustu. ru//e-goverment/e-government_4.htm>.
4. Ненашев Д. А. Лоббирование посредством сетей: новый инструмент политического влияния / Д. А. Ненашев // Политическая наука. – 2002. – № 1 – С. 126-136.
5. Чеснаков А. А. Ресурсы Internet и российские политические технологи: состояние и перспективы развития / А. А. Чеснаков // Вестник Московского университета. Сер. 18: Социология и политология. – 1999. – № 4. – С. 65-73.

Міносян А. С., Чорна Н. В., Коршунова І. П.